Чому росіяни почали так часто розстрілювати полонених

⬇️Читаємо уважно

Так вже сталося, що зараз москалі йдуть в наступ використовуючи тактику витискання нашої піхоти, цю тактику ще називають тактикою "м'ясних" штурмів. Про це вже писали неодноразово, але для багатьох хто ще не був на війні, це якась абстракція, тому спробую пояснити.

Життя російського штурмовика дуже коротке: якщо чувак служить в штурмах більше місяця, то це дуже фартовий сучій син. Як правило, вже через тиждень після потрапляння в штурмовий загін, він попадає або в 200-300, або в 500, або в СОЧі , це вони так СЗЧ називають, насправді він десь лежить та смердить в посадці, але щоб не псувати статистику його подають в СОЧ.

Тактика полягає в просочуванні піхоти за спини наших позицій, вони готові покласти сотні своїх людей тварин, для того щоб відрізати нашу позицію від логістики. Вони просуваються посадками, ярами, навіть відкритими полями, більшість з них гине, але декому вдається прорватися, з часом вони накопичуються і вже можуть провести штурм, іноді з декілька напрямків.

У цієї тактики є важливий нюанс: вона не передбачає руху назад. Якщо швайнехундерський штурмовик може рухатися, він буде рухатися лише вперед, в нього такий наказ, який він завжди буде виконувати. Якщо щось заважає йому виконувати цей наказ, він зробить все, щоб усунути перешкоду. Якщо когось з них зачепило, то або він влаштує самовипилювання, або його обнулять колеги.

Ця тактика показала свою дієвість в наступі, велика кількість малих піхотних груп, які постійно рухаються, виснажують наших пілотів та підрозділи вогневої підтримки, що дозволяє деяким з цих груп підходити до наших позицій і ось тут виникає момент вибору.

Можна спробувати здатися в полон, але вибачте - це саме тупе рішення яке можна прийняти, і хоч багато хто його приймає, але як я вже писав, у кацапських штурмовиків немає опції руху назад, полонених нікому доставити в тил, охороняти їх теж нікому, тому приймається рішення обнулити причину затримки, іншого рішення не існує - усі полоненні помруть. Ці чуваки вбивають своїх, які їм заважають рухатися, чужих їм тем більш не шкода.

Можна звісно чекати в бліндажі коли тебе закидають гранатами, в цьому випадку ви майже стовідсотковий жмур, є також вірогідність що вас лише затрьохсотить, а підари за цей день пройдуть дуже далеко і в ваш бліндаж зайде звичайна піхота, тоді є дуже невеликий шанс що вас візьмуть в полон, та відправлять до лікарні. Але шансів на це мало.

Ну і самий непопулярний варіант, це не чекати в бліндажі, а напіздовати підарам, ще до того як вони наблизяться до позицій, навіть стрільба по "сомалійські" змусить їх залегти, що дасть змогу нашим пілотам точно зробити скид, а АГСу навестися. А як що стріляти прицільно, то більшість штурмів закінчиться не встигнувши початися, звісно це не гарантує що ви обов'язково залишитися живими, але шанси на виживання суттєво зростуть, та скоріш за все на просторах мережі, ніколи не з'явиться відео, як вас розстрілюють підари.

Звісно кожен випадок окремий, і узагальнювати не тільки не треба, а і не можна, дехто потрапляє в полон після запеклого бою, а дехто тихо сидить в своєї норі, та його просто не помічають та проходять мимо, але випадків коли своє життя, та життя побратимів могла врятувати лише одна черга з автомата, яку ніхто не наважився випустити, дуже багато, тому факт залишається фактом.

Висновок: той хто готовий боротися - має шанс на життя, той хто не готовий - той вже помер, навіть якщо ще дихає та рухається.

Дмитро Дьомшин, піхотинець